Тема: Українська революція 1917-1921

#StrangerThings #Опорний #конспект

Мета: визначити основні віхи Української революції 1917-1921 років, функціонування Центральної ради, Української Держави ясновельможного пана гетьмана Павла Петровича Скоропадського та Директорії УНР, з’ясувати причини її поразки; вдосконалити навички роботи з джерелами інформації, вміння з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки та узагальнення; сприяти національно-патріотичному вихованню учнів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань(лекція).

Обладнання: тести, карта.

Очікувані результати: визначати хронологічну послідовність подій періоду визвольних змагань; показувати на карті місця основних подій періоду визвольних змагань та військові дії періоду громадянської війни; на основі аналізу різних джерел інформації: визначати причинно-наслідкові зв’язки між подіями, явищами та процесами періоду визвольних змагань; характеризувати внутрішню та зовнішню політику Центральної ради, Української держави, Директорії УНР; формулювати власні погляди та оцінки щодо значення Української революції; описувати соціально-економічне становище, повсякденне життя, настрої населення та психологічний клімат у суспільстві за часів визвольних змагань; складати політичні портрети видатних діячів Української революції.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ . Актуалізація опорних знань учнів

Обговорення питання Які основні події передували Українській революції?

ІIІ . Опорний конспект лекції:

Початок Української революції - 4(17) березня 1917 р. - утворення Української Центральної Ради; закінчення революції - 26 січня 1918 р. - установлення радянської влади в Києві, поразка УНР у першій війні з радянською Росією. Причини Української революції: 1) тривале перебування української нації, позбавленої політичної незалежності, у складі Російської імперії; 2) боротьба українського народу за реалізацію права на самовизначення, створення власної держави. Характер Української революції - національно-демократичний: 1) національний - боротьба за національну автономію України, що мала перерости в боротьбу за повну самостійність української нації; 2) демократичний - боротьба за демократичні та політичні права і свободи, а також участь широких народних мас у революційних подіях.

Початок Української революції. Лютнева революція в Росії (початок 27 лютого 1917 р.) призвела до повалення самодержавства. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду. У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих виникають альтернативні органи влади - ради депутатів (найвпливовішими в Україні були ради Донбасу — 181 рада, Харкова, Києва, Катеринослава, Луганська, Полтави та ін.). Тимчасовий уряд і російські ради, обстоюючи унітарну форму нової російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

Заснування Української Центральної Ради. Ініціатори утворення ЦР: 1) українські самостійники на чолі з М. Міхновським - радикальний осередок українського руху; 2) Товариство українських поступовців (ТУП) - поміркований осередок українського руху.

З (16) березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. У цей же день представники ТУП (автономісти), утворили власний національний центр. Керівництво обох організацій 4 (17) березня 1917 р. погодилося на створення об’єднаного органу - Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М. Грушевський). М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Початок українізації армії. Ініціаторами українізації частин російської армії були самостійники, які вважали, що без національної армії не може бути державності. У березні 1917 р. у Севастополі утворена Чорноморська рада, а у квітні - Українські корабельні радимайже на всіх кораблях Чорноморського флоту. У квітні 1917 р. солдати на збірних пунктах Києва поставили вимогу відправити їх на фронт як українську військову частину, але офіційна влада їм відмовила. Тоді ініціатори руху за створення національних військових частин («Український військовий клуб імені Павла Полуботка» на чолі з М. Міхновським) самочинно сформували 1-й Український полк імені Б. Хмельницького (близько З тис. солдатів-українців).

Початок українізації армії був політично необхідним. Інакше російський уряд міг проігнорувати або просто заборонити діяльність УЦР. За згодою лідерів УЦР 5 (18) травня 1917 р. почав роботу І Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві, який закликав до «негайної українізації армії», створив з цією метою Генеральний військовий комітет на чолі з В. Винниченком, якого невдовзі замінив С. Петлюра. У квітні 1917 р. створено перший загін Вільного козацтва (Звенигородський повіт на Київщині) місцевої самооборони, яка ґрунтувалася на традиціях давнини. У жовтні 1917 р. — І Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва (у Чигирині), на якому був прийнятий Статут і обрано Генеральну Раду на чолі з П. Скоропадським. Функції вільного козацтва: підтримка правопорядку в містах, боротьба з дезертирством і бандитизмом.

Всеукраїнський національний конгрес - перший представницький форум українського руху працював у Києві 6-8 квітня 1917 р., був скликаний з метою поширення діяльності Центральної Ради на території всієї України. Основне питання, що обговорювалося на конгресі - автономія України у складі федеративної Російської республіки. Рішення конгресу: 1) забезпечення Україні широкої національно-територіальної автономії (вона мала бути запроваджена на територіях, де українці становили більшість населення); 2) Центральну Раду зобов’язано організувати Комітет для вироблення проекту автономного статусу України з числа своїх депутатів та представників національних меншин. Історичне значення Всеукраїнського національного конгресу: конгрес визначив базовий принцип державотворення: «тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі».

Проголошення автономії України. У травні 1917 р. ЦР відряджає у Петербург делегацію на чолі з В, Винниченком. Делегація вручила Тимчасовому уряду вимоги визнання і схвалення ним автономії України. Тимчасовий уряд відхилив вимоги українців, що викликало обурення українського населення, особливо солдатів. Другий Всеукраїнський військовий з'їзд (5 — 10 червня 1917 р.) висунув вимогу негайного запровадження автономії України без згоди на те Тимчасового уряду. 10 червня 1917 р. - Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», в якому: проголошено автономію України без згоди на те Тимчасового уряду Росії, оголошено про відмову передавати податки до центральної казни. Історичне значення Першого Універсалу Центральної Ради: документ юридично поклав початок розбудові Української національної держави в XX ст.

Утворення Генерального Секретаріату. 15 червня 1917 р. утворення тимчасового українського революційного уряду - Генерального Секретаріату (крайовий український уряд, перший Кабінет міністрів України), голова уряду - В. Винниченко (УСДРП).

Другий Універсал Центральної Ради. Збройний виступ самостійників. Занепокоєний активною державотворчою діяльністю українців, своїм тяжким становищем на фронтах Першої світової війни й у країні, Тимчасовий уряд Росії був вимушений піти на компроміс з Центральною Радою. 3 липня 1917 р. Центральна Рада в Другому Універсалі виклала підсумки компромісу, досягнутого під час переговорів з делегацією Тимчасового уряду: 1) визнання Тимчасовим урядом Генерального Секретаріату як «найвищого крайового органу управління на Україні», затвердження його складу; 2) поповнення складу Центральної Ради представниками національних меншин в Україні; 3) відмова ЦР від самочинного запровадження автономії та очікування затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами (планувалися на грудень 1917 р.); 4) згода Тимчасового уряду на українізацію військ, але під контролем російського командування і в межах, які воно буде вважати доцільними. Наслідки проголошення Другого Універсалу Центральної Ради: 1) криза Тимчасового уряду Росії, яка призвела до політичної кризи в Росії, спроби більшовиків 3-5 липня 1917 р. розпочати збройне повстання в Петрограді; 2) новий склад Тимчасового уряду і посилення жорсткості у владних структурах після придушення більшовицького повстання; 3) в Україні до активних дій перейшли самостійники.

Збройний виступ самостійників (4-6 липня 1917р.) - збройний виступ полку ім. П. Полуботка на чолі з М. Міхновським у Києві, мета - встановити цілковитий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Полуботківців готові були підтримувати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними зусиллями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено.

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні».Послаблення позицій Центральної Ради. Після липневих подій Тимчасовий уряд Росії прагне посилити свої позиції, у тому числі й в Україні. Він відкидає «Статут вищого управління України» (прийнятий Генеральним Секретаріатом 16 липня 1917 р., де визначалися обов’язки, права та межі компетенції Генерального Секретаріату; фактично це була основа конституції, що базувалася на принципах автономного устрою). Замість затвердження цього документа Тимчасовий уряд видає 4 серпня 1917 р. «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні»: а) в Україні має існувати не автономія, а «місцеве самоврядування»; б) Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду; в) Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав; г) до складу Генерального Секретаріату входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин; д) поширення компетенції Генерального Секретаріату лише на п’ять губерній - Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську (без деяких повітів); е) про залишення Херсонської губернії та Таврії під юрисдикцією Тимчасового уряду. Центральна Рада не виступала категорично проти «Тимчасової інструкції», вона не мала реальної сили для відкритого протистояння, а Тимчасовий уряд був слабким, щоб реалізувати положення цього документа на практиці.

Вплив корніловського заколоту на події в Україні. У серпні 1917 р. у Росії була здійснена спроба реакційного державного перевороту на чолі з Верховним головнокомандувачем генералом Л. Корніловим - переконаним прибічником диктатури (події дістали назву «корніловський заколот»). Під час заколоту військова фронтова влада мала установити свій контроль над українськими губерніями. Створений в Україні Комітет з охорони революції придушив заколот у зародку. Найбільш рішуче контрреволюції протистояли більшовики. Після ліквідації заколоту вплив більшовицької партії серед робітників і армії різко посилився.Більшовики формували збройні загони червоногвардійців (восени 1917 р. вони вже мали в Україні до 15 тис. бійців Червоної гвардії). Спроба корніловського заколоту, безладдя та анархія восени 1917 р. підштовхнули Центральну Раду до активних дій. З її ініціативи у вересні 1917 р. у Києві відбувся З’їзд народів Росії, який засудив державну централізацію. Згодом ЦР розпочала підготовчу роботу до скликання Українських Установчих зборів.

Жовтневі події 1917 р. Установлення контролю Центральної Ради над Києвом. 25 жовтня 1917 р. у Петрограді більшовики повалили Тимчасовий уряд, установили радянську владу. Був сформований перший радянський уряд Росії - Рада народних комісарів (Раднарком) на чолі з В. Леніним. Метою більшовиків була перебудова соціально-економічного життя країни на комуністичних засадах (ліквідація приватної власності в першу чергу). На виборах до всеросійських Установчих зборів (уже після державного перевороту) більшовики одержали лише четверту частину голосів виборців. В Україні за більшовиків проголосувало лише 10% населення. Більшовики прагнули якнайшвидше встановити контроль над територією України. У головних містах Донбасу - Луганську, Кадіївці, Макіївці більшовики взяли владу без збройної боротьби. У всіх інших місцевостях України соціальна база більшовиків була слабкою, авторитет незначним, власними силами захопити владу вони були не в змозі. Особливо жорстокою була боротьба за владу в Києві, де вона точилася між трьома політичними силами: прибічниками Тимчасового уряду, більшовиками, національними українськими силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради. 29 — 31 жовтня відбулося збройне повстання в Києві, яке завершилося виснаженням сил прибічників Тимчасового уряду і більшовиків. Головним наслідком повстання було встановлення Центральною Радою цілковитого контролю над столицею, роззброєння більшовицьких загонів у самому Києві, Дарниці, Броварах. У цей критичний період Центральна Рада мала достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.

Третій Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки (УНР).Центральна Рада мала намір віддати завойовану владу. демократично обраним депутатам Установчих зборів, а більшовики - установити диктатуру своєї партії. Ленінська партія прагнула скористатися тимчасовою популярністю в масах, підмінити Українську Центральну Раду збільшовизованим новим органом, який мав утворити Всеукраїнський з’їзд рад, і назвати його теж Центральна Рада. Потрібні були рішучі дії для утвердження державних прав українців. 7 листопада 1917 р. було видано Третій Універсал Центральної Ради, який проголошував: 1) утворення Української Народної Республіки (УНР), яка не відділялась від Російської Республіки (тобто автономна УНР у складі федеративної Росії); 2) юрисдикція УНР поширювалась на 9 українських губерній; 3) демократичні права і свободи українського народу; 4) надання національно-персональної автономії національним меншинам; 5) скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів; 6) амністія політв’язням; 7) запровадження 8-годинного робочого дня; 8) скасування поміщицького землеволодіння; 9) установлення держконтролю над виробництвом; 10) скасування смертної кари. Історичне значення Третього Універсалу Центральної Ради. Прийняття Універсалу було черговим етапом розвитку Української революції. Документ засвідчив, що наприкінці 1917 р. український національний рух ще йшов по висхідній лінії, рішення про утворення УНР відбивало настрої більшості населення України.

Початок війни радянської Роси з УНР. Більшовики вирішили перетворити Центральну Раду на Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України. Для цього необхідно було провести Всеукраїнський з’їзд рад. Його робота розпочалася 4 грудня 1917 р. у Києві. Однак сподівання більшовиків здійснити державний переворот мирним шляхом зазнали краху. Більшовицькі делегати залишили з’їзд. У цей же день, 4 грудня 1917 р. (відкриття з’їзду), у Київ радіотелеграфом було передано підписаний керівниками Раднаркому В. Леніним і Л. Троцьким «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради»(ультиматум Раднаркому Центральній Раді). Ультимативні вимоги: 1) ЦР має визнати владу Раднаркому РСФРР, тобто саморозпуститися; 2) ЦР має не пропускати війська козаків на Дон до отамана О. Каледіна; 3) ЦР має «сприяти революційним військам у справі боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням»; 4) ЦР має «припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гвардії». Термін виконання ультимативних вимог Центральною Радою — 48 годин. Центральна Рада відхилила вимоги Раднаркому. Почалася війна.

Основні події першої війни Раднаркому з УНР: 5 грудня 1917р. Раднарком Росії прийняв рішення «вважати Центральну Раду в стані війни з нами». Для загального керівництва бойовими діями більшовики створили комісію Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького, Й. Сталіна. Командувачем військами було призначено наркома воєнних справ Росії В. Ан-тонова-Овсієнка. 8 грудня 1917 р. - більшовицькі війська захопили Харків і перетворили його на головний центр радянської влади в Україні. Тут було створено штаб групи військ з боротьби з контрреволюцією на Півдні, начальником якого призначили підполковника М. Муравйова.

Проголошення радянської влади в Харкові. 9 грудня 1917 р. у Харкові розпочав роботу з’їзд рад Донецького та Криворізького басейнів. Саме до нього приєдналися більшовицькі делегати, що залишили Київський з’їзд рад. Харківський з’їзд був названий І Всеукраїнським з’їздом рад. 12 грудня 1917 р. він проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (установлено радянську владу в Україні). Був обраний ЦВК Рад України на чолі з Ю. Медведєвим (у березні 1918 р. його заступив В. Затонський). Також був утворений перший радянський уряд України - Народний Секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим).

Похід більшовицьких військ на Київ. Бій під Крутами. Четвертий Універсал Центральної Ради. 6 січня 1918 р. - почався наступ червоних військ з Харкова та Лозової на Полтаву - Київ. 16 січня 1918 р. - відбувся бій під Крутами (500 студентів, гімназистів-стар-шокласників і військових курсантів під командуванням сотника Омельченка протистояли 6 тисячам навчених солдатів, матросів і червоногвардійців під командуванням М. Муравйова). Загін Омельченка був розгромлений більшовицькими військами. У цей же день, 16 січня, у Києві розпочалося більшовицьке збройне повстання (центр повстання на заводі «Арсенал»). Війська Центральної Ради зламали опір повстанців. Війна, яку розгорнула проти УНР радянська Росія, переконала керівників Центральної Ради у необхідності відокремитись від більшовицького режиму. Крім того, треба було самостійно виступати на мирних переговорах у Брест-Литовську, які вже розпочалися. 22 січня 1918 р. проголошено Четвертий УніверсалЦентральної Ради: 1) проголошено незалежність і суверенність УНР; 2) покладено завдання на уряд «цілком самостійно» довести до кінця переговори з країнами Четверного союзу та укласти з ними мир; 3) гарантовано передачу землі селянам без викупу; 4) проголошено націоналізацію лісів, вод та підземних багатств; 5) проголошено курс на запровадження монополії на виробництво й торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами, установлення державно-народного контролю над усіма банками; 6) заявлено про скликання в найближчий час Українських Установчих зборів, які мали схвалити Конституцію УНР.

Але проголошення незалежності не могло вже врятувати УНР. 26 січня 1918 р. радянські війська М. Муравйова ввійшли в Київ. Перша війна Раднаркому проти УНР завершилася перемогою більшовиків. Українська революція закінчилася поразкою національних сил, Центральна Рада втратила територію, вплив, владу.

Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу. Відновлення влади УНР. Після проголошення Центральною Радою Четвертого Універсалу держави німецько-австрійського блоку визнали УНР як незалежну державу, яка має право вступати в міжнародні відносини (до цього делегація УНР брала участь у мирних переговорах у Брест-Литовську у складі делегації радянської Росії). Німеччина та Австро-Угорщина були зацікавлені в укладанні миру з УНР, щоб мати можливість використати її продовольчі ресурси. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано Брестський мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією: 1) припинення стану війни між державами німецько-австрійського блоку й Україною; 2) Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави; 3) уряд УНР зобов’язувався постачати до Німеччини й Австро-Угорщини продовольство й сільськогосподарську продукцію; 4) Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території України товари.

Німецько-австрійський наступ на територію України розпочався наприкінці лютого 1918 р. 3 березня німецькі війська вступили до Києва, а 7 березня у столицю повернулася Центральна Рада (тимчасово перебувала на Волині). На кінець квітня 1918 р. більшовики втратили майже всю територію України. Було встановлено окупаційний режим (військо УНР у той час налічувало лише 2 тис. осіб і тому не могло контролювати ситуацію в Україні). Німці безконтрольно хазяйнували в окремих галузях господарства, видавали власні нормативні акти, що мали чинність в Україні тощо.

Гетьманський переворот П. Скоропадського. Причини перевороту: 1) неспроможність Центральної Ради налагодити в Україні ефективне державне управління і виконати зобов’язання перед Центральними державами у постачанні продовольчих та сировинних ресурсів; 2) П. Скоропадський очолив несоціалістичні сили, що активізувалися в Україні, з метою не допустити поновлення більшовицької влади, усунути наростаючу загрозу перетворення України на німецьке генерал-губернаторство (а насправді в колонію), досягти необхідного рівня державного та економічного життя в Україні. Події перевороту 29 квітня 1918 р.: 1. Центральна Рада провела останнє засідання, на якому депутати без обговорення затвердили Конституцію УНР, яка проголошувала: державну незалежність і територіальну цілісність України; рівноправність громадян; демократичні свободи; республіка мала бути парламентською, вищий законодавчий орган - Всенародні збори; широке самоврядування в усіх землях тощо. М. Грушевський був проголошений президентом УНР (хоч тільки-но затвердженою Конституцією такої посади не передбачалося). 2. Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в українських землях виникло нове державне утворення - гетьманат «Українська держава». Суть перевороту: спроба шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну, створити нову модель української держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватнії! власності та дотриманні правових норм.

Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського: зосередив у своїх руках усю повноту влади. Відбулося певне економічне піднесення України часів гетьманату завдяки відновленню приватної власності, підтримці гетьманом вільного підприємництва тощо. Було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства і біржі. Поступово відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.

Особливо успішними були досягнення гетьманату в галузі культури і освіти: створено понад 150 українських гімназій; видано кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державні університети в Києві та Кам’янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, державний симфонічний оркестр тощо). У листопаді 1918 р. відкрито Українську академію наук (президент В. Вернадський). Важливе значення для розвитку духовної сфери мало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Зовнішня політика. Україну визнали близько 30 держав, 10 з них відкрили представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах світу. 14 листопада 1918 р. гетьман видає грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією, що було офіційним скасуванням незалежності України.

Падіння гетьманату. Політичні прорахунки гетьманського уряду викликали невдоволення населення, яке призвело до падіння режиму П. Скоропадського 14 грудня 1918 р. Причини падіння гетьманату: 1) залежність гетьманського уряду від окупаційних військ німців та австро-угорців; 2) вузька соціальна база гетьманату, однобічна орієнтація на заможні верстви населення (поміщики, буржуазія, старе чиновництво), значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя, а до національної ідеї вони ставилися байдуже; 3) відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; 4) надання притулку представникам колишньої російської верхівки, формування вищого військового командування переважно з росіян, які впливали на державну лінію гетьмана; 5) спроби повернути поміщикам землю, обов’язкове передавання селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня, заборона страйків сприяли формуванню опозиції.

Утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 18 жовтня 1918 р., коли розвалювалася Австро-Угорська імперія, у Львові визначні діячі Східної Галичини і Буковини проголосили себе Установчими зборами і обрали Національну раду - вищий орган влади української держави, яка мала складатися зі Східної Галичини, Лемківщини, Північно-Західної Буковини і Закарпаття. У ніч на 1 листопада збройні загони Національної ради зайняли Львів, а потім — усю Східну Галичину. 13 листопада 1918 р. була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), президентом якої став Є. Петрушевич. Державний секретаріат (уряд) очолив К. Левицький. Уряд ЗУНР виступав проти конфіскації землі у великих землевласників з метою передачі її селянам. Це послабило підтримку проголошеної республіки українським населенням.

Прихід до влади Директорії. У ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві на таємному засіданні опозиційних режиму П. Скоропадського сил було створено орган для керівництва повстанням проти гетьмана - Директорію (туди входило п’ять осіб: голова - В. Винниченко, збройні сили очолив С. Петлюра). 15 листопада Директорія звернулася до населення України із закликом до збройної боротьби проти гетьмана (народу обіцяли демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам). 18 листопада війська Директорії розгромили гетьманські формування під с. Мотовилівка (під Києвом). У ніч на 14 грудня 1918 р. у Києві соціалістичні партії підняли повстання проти гетьмана, але влада дісталася Директорії, війська якої зайняли у цей день Київ. П. Скоропадський вимушений був зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Політичний курс Директорії був непослідовним. Серед членів Директорії не було згоди щодо напряму внутрішньої і зовнішньої політики. В. Винниченко і В. Чеховський прагнули порозуміння з Москвою, а С. Петлюра стояв за зближення з Антантою. Криза поглиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і С. Петлюрою, вплив якого невпинно зростав. Влада на місцях належала виборним отаманам напівпартизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР. У випадку невдачі, загони розпорошувалися без бою. За півтора місяця чисельність військ Директорії зменшилася вп’ятеро. Соціальна політика Директорії проголошувала відданість інтересам трудящих селян, але діяла надто нерішуче. Отамани на місцях придушували страйки робітників, забороняли робітничі організації, розганяли профспілки. В атмосфері анархії і сваволі, яку назвали отаманщиною, величезних масштабів набули єврейські погроми.

Акт злуки УНР та ЗУНР. З листопада 1918 р. ЗУНР робила кроки для об’єднання всіх українських земель в одну державу. Національна рада змогла встановити зв’язки з Директорією, домовитися з нею про об’єднання двох українських республік. Урочиста церемонія підписання Акта злуки УНР та ЗУНР відбулася 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в присутності десятків тисяч киян. УНР та ЗУНР об’єднувалися в єдину соборну Українську Народну Республіку. Є. Петрушевич увійшов до складу Директорії. Ця подія мала велике історичне значення і давала неабиякий шанс на подальше існування та розвиток Української держави. Однак в умовах іноземного вторгнення і суперечностей між лідерами обох республік Акт залишився нереалізованим.

Польсько-українська війна і поразка ЗУНР. Причини війни: поляки, які боролися за відновлення незалежної Польщі, уважали Східну Галичину її невід’ємною частиною. Збройні сутички між польськими та українськими військами точилися з 1 листопада 1918 р. Згодом Польща буде мати територіальні претензії до ЗУНР. Основні події війни: офіційний початок війни — 5 листопада 1918 р. Польська армія захопила Львів, Перемишль, 10 з 59 повітів ЗУНР. У квітні 1919 р. Франція надала військову допомогу Польщі. Польська армія провела наступ, відтіснивши війська УГА (Українська Галицька армія - регулярні війська ЗУНР, офіційно існувала з грудня 1918 р., командувач - генерал М. Омелянович-Павленко) до р. Збруч. У червні 1919 р. керівництво ЗУНР здійснило наступальну операцію проти поляків у районі м. Чортків («Чортківська офензива»), унаслідок якої 100-тисячна армія поляків відступає. Але за три тижні боїв УГА до краю виснажилася. 25 червня 1919 р. Паризька конференція визнає права Польщі на окупацію Східної Галичини. 28 червня почався новий контрнаступ поляків, зупинити його українці не змогли. Почався відступ. У липні поляки знову окупували Східну Галичину, відтіснивши УГА до Збруча. Фактично це означало загибель ЗУНР.

Окупація військами Антанти Півдня України. Після завершення Першої світової війни, 13 листопада 1918 р. уряд радянської Росії заявив про втрату чинності Брестського миру, дав настанову військам підготуватися до вторгнення в Україну, щоб установити свій контроль там. Керівники Антанти віддають наказ підготуватися до інтервенції, щоб перешкодити захопленню України більшовиками. За півтора місяця на Чорноморське узбережжя висадилися французькі, англійські, грецькі, румунські, польські війська (близько 60 тис.). Антанта допомогала білогвардійцям А. Денікіна відновлювати «єдину й неділиму» Росію. Вона не визнала Української держави П. Скоропадського і не збиралася визнавати Директорію УНР.

Початок другої радянсько-української війни. Радянська Росія намагалася надати своєму вторгненню в Україну замаскованого характеру: нібито цілком незалежна від Росії радянська Україна бореться з антинародним режимом нав’язаним українцям іноземцями. 28 листопада 1918 р. сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим. 3 січня 1919 р. разом з армією цей уряд прибув у Харків. 4 січня було утворено Український фронт під командуванням В. Антонова-Овсієнка. З Харкова радянські війська почали наступ у трьох напрямках: на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Основні події наступу: 12 січня 1919 р. більшовицькі війська зайняли Чернігів; 16 січня - Директорія УНР, пересвідчившись у неможливості припинення воєнних дій шляхом дипломатичних переговорів, офіційно оголошує війну Радянській Росії; 19 січня більшовицькі війська зайняли Полтаву, 27 січня - Катеринослав; до кінця січня 1919 р. було повністю розгромлено лівобережне угруповання Директорії. 2 лютого Директорія та уряд УНР залишили Київ, переїхали до Вінниці, з б березня - у Жмеринку; 5 лютого 1919 р. -більшовицькі війська вступили в Київ (Богунський полк під командуванням М. Щорса, Таращанський полк під командуванням В. Боженка). Директорія зазнала поразки. В. Винниченко вийшов з Директорії і передав повноваження глави С. Петлюрі, який марно сподівався на швидку й ефективну допомогу з боку Антанти. Причини поразки Директорії: 1) неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим (державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як в центрі, так і на місцях); 2) утрата Директорією підтримки більшою частиною українського населення через непослідовну внутрішню і зовнішню політику; 3) недостатнє усвідомлення українським населенням загальнонаціональних інтересів, необхідності створення і зміцнення власної держави; 4) несприятливі зовнішні обставини.

Більшовицький режим в Україні. 6 січня 1919 р. - Тимчасовий радянський уряд України змінив офіційну назву держави на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР), яка зберігалася до 1936 р. 29 січня 1919 р. Тимчасовий уряд перетворено на постійний. Головою уряду став X. Раковський. На місцях були сформовані органи з надзвичайними повноваженнями: революційні комітети (ревкоми) — опорні органи влади більшовиків, комітети бідноти (комбіди) - опора більшовиків на селі. Створені ВУНК (Всеукраїнська надзвичайна комісія), народні суди, революційні трибунали, робітничо-селянська міліція — органи придушення опору противників радянської влади в Україні. Розпочато впровадження політики «воєнного комунізму»: націоналізація всієї промисловості, установлення продовольчої диктатури (запровадження продовольчої розкладки на селі від 11 січня 1919 р.), заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів і загальної трудової повинності, мілітаризація народного господарства, установлення державного контролю за виробництвом. Здійснювалася аграрна реформа: конфісковані поміщицькі, удільні, монастирські, церковні землеволодіння. Найменш родючі і придатні для господарювання з конфіскованих земель були передані в безоплатне користування безземельним і малоземельним селянам. Значну частину кращих земель залишили в підпорядкуванні держави; Відбувався перехід до колективного обробітку землі (до літа 1919 р. створено 500 колективних господарств - колгоспів).

Політика радянської влади в Україні призвела до селянських виступів (у квітні 1919 р. - 98 антибільшовицьких виступів, серед них - повстання загонів Зеленого, Струка, Соколовського, Григор’єва, які були розгромлені радянською владою). Особливу небезпеку влада вбачала в Задніпровській дивізії Н. Махна, уважаючи її осередком майбутнього заколоту. У червні - липні 1919 р. відбулося 328 виступів селян.

Денікінський режим в Україні. 4 травня 1919 р. білогвардійські війська генерала А. Денікіна захопили Луганськ, у червні - Харків і Катеринослав. У липні 1919 р. вийшов наказ про наступ на Москву, який мав проходити через українські землі. На кінець літа 1919 р. окуповано майже всю Україну, де було встановлено окупаційний денікінський режим (терористичну диктатуру). Шовіністична політика денікінців викликала хвилю невдоволення широких мас населення України - восени 1919 р. діяли сотні партизанських загонів чисельністю понад 100 тис. бійців - радянських, петлюрівських, махновських.

Найбільш успішно проти денікінців діяв Н. Махно. Він 5 серпня 1919 р. проголосив утворення Революційної повстанської армії України (махновців). Її метою була «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення». Махновський рух набув загальноукраїнського характеру (армія махновців восени 1919 р. налічувала 20 - 100 тис. вояків). 20 вересня 1919 р. між С. Петлюрою (УНР-Директорія) та Н. Махном була укладена компромісна угода про боротьбу з Денікіним. 11 жовтня 1919 р. розпочався контрнаступ радянських військ проти денікінців: 16 грудня визволено Київ. Протягом січня 1920 р. визволені Донбас, Миколаїв, Херсон, Одеса. Наприкінці березня 1920 р. упав останній оплот денікінського режиму - Новоросійськ.

Відновлення радянського режиму в Україні. На відвойованих більшовиками землях України одразу ж починалося відновлення радянського режиму. 11 грудня 1919 р. у Москві створено Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — вищий законодавчий і виконавчий орган влади в Україні (завдання: встановлення повного контролю над усім громадським, політичним та господарським життям в Україні; придушення антибільшовицьких сил, ліквідація органів влади, що існували за попередніх режимів; запровадження в Україні «воєнного комунізму» та ін.). 2 лютого 1920 р. Всеукрревком офіційно проголосив політику «червоного терору» (репресій проти всіх незгодних або підозрілих). Наслідки - масове невдоволення робітників, селянства та інтелігенції більшовицьким режимом. У березні 1919 р. III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію УСРР (на основі Конституції РСФРР 1918 р.) - найвища влада в республіці належала Всеукраїнському з’їздові рад, а в період між з’їздами - Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету (ВУЦВК), головою якого став Г. Петровський. 1 червня 1919 р. опубліковано декрет ВЦВК, згідно з яким РСФРР й УСРР уклали військово-політичний союз, об’єднували: 1) військові організації й військове командування; 2) ради народного господарства; 3) залізничне управління і господарство; 4) фінанси; 5) комісаріати праці.

Воєнні дії українських армій. Боротьбу проти більшовиків і денікінців вели українські армії С. Петлюри (УНР) та УГА (ЗУНР). Унаслідок спільних дій українські армії визволили ЗО серпня 1919 р. Київ від більшовиків. Одночасно з українськими частинами в місто увійшли білогвардійці. Не порозумівшись з ними, українські війська відступили з Києва. Незабаром між білогвардійцями і українськими військами почалися воєнні дії. Невдала спроба визволення Києва прискорила остаточну поразку українських армій, які змушені були воювати з більшовиками, білогвардійцями і поляками одночасно. У листопаді 1919 р. УГА перейшла на бік А. Денікіна. Директорія розпалась. Війська С. Петлюри ще деякий час воювали. Було вирішено застосувати методи партизанської боротьби. Частина військ УНР і генерал М. Омелянович-Павленко 6 грудня 1919 р. вирушили в рейд по тилах денікінської і Червоної армій (Перший зимовий похід військ УНР), який тривав п’ять місяців. Навесні 1920 р. війська перейшли у зайняті поляками райони.

Варшавська угода між УНР та Польщею. У 1920 р. загострилися відносини між Польщею та радянськими Росією та Україною через установлення кордонів між цими державами. Незадовго до вторгнення в радянську Україну Польща уклала Варшавську угоду з УНР (21 квітня 1920 р.), яка шукала союзника для боротьби проти більшовиків.

Зміст Варшавської угоди: Польща визнає УНР і владу Директорії; збройні сили Петлюри передаються в підпорядкування польському командуванню; утримання польських військ на території України є справою українського уряду; озброєння петлюрівських дивізій здійснює польський уряд; УНР і Польща зобов’язуються спільно воювати проти радянських Росії та України. Варшавська угода мала принципові для України недоліки: 1) ставила УНР у залежне становище від Польщі; 2) суперечила Акту злуки УНР і ЗУНР; створювала законні підстави для знищення ЗУНР; 3) залишала в межах Польщі українські землі: Холмщину, Підляшшя, Посяння, Лемківщину, Західну Волинь, Східну Галичину, частину Полісся.

Польсько-радянська війна на території України. Війна розпочалася 25 квітня 1920 р. спільним наступом армій Польщі (40 тис. осіб) та УНР (15 тис. осіб) на Київ та Правобережну Україну. Війська Пілсудського 7 травня 1920 р. зайняли Київ, 26 травня розпочався контрнаступ об’єднаних радянських збройних сил Росії та України. 12 червня радянські війська відвоювали Київ. У липні 1920 р. вони почали наступи на Варшаву та Львів. Армія С. Петлюри воювала на Правобережжі до повного виснаження сил. У серпні -вересні більшовицькі війська, не зумівши взяти Варшаву та Львів, почали відступати в районі Бердичева і Житомира. Петлюрівські війська у листопаді відступили на територію Польщі. У жовтні 1920 р. сторони, що воювали, уклали перемир’я, а в 1921 р. підписали Ризький мир: 1) Польща визнавала радянську Україну; 2) до Польщі відійшли Західна Волинь, Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західне Полісся; 3) Польща зобов’язувалася дотримуватися національних прав українців, що проживали на її території. Підписання Польщею перемир’я з радянською Росією означало розрив поляків з УНР. Після тяжких боїв проти радянських військ армія УНР перестала існувати. Рештки української армії були інтерновані на польській території. У листопаді 1921 р. сформована Українська повстанська армія (загони добровольців із полонених у польських таборах українців) розгорнули наступ в Україну (Другий зимовий похід), який завершився 23 листопада 1921 р. (учасники рейду були оточені і розгромлені на Житомирщині). Збройна боротьба військ УНР за незалежність України завершилася.

Причини поразки національно-визвольних змагань українців. Боротьба за державну незалежність України закінчилася поразкою. Причинами цього було: 1) розкол українського суспільства у питаннях про політичний устрій Української держави, про її соціально-економічний лад; 2) жорстока боротьба між національними силами різної політичної орієнтації (Центральна Рада, гетьман П. Скоропадський, Директорія, націонал-комуністи); 3) частина селянства та інтелігенції України відмовилася від підтримки будь-якої форми національної української державності, центральної влади взагалі, замикаючись на місцевих інтересах.

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати параграф 13-25(Реєнт, Малій) підручника. 2. Скласти історичний портрет П. Скоропадського, В. Винниченка, С. Петлюри, Н. Махна (на вибір).

Література та джерела:

Буштрук О.В. Історія України. Готуємось до зовнішнього незалежного оцінювання: Навч. посіб. - Х., 2009.

Баханов К.О. Професійний довідник учителя історії. -Харків, 2011. - 239 с.

Пометун О. І., Фрейман Г. О.Методика навчання історії в школі. – К.: Генеза, 2006.

Реент О. П. Українські визвольні змагання 1917–1921 років / Гол. ред. Р. Стасюк. ‒ К.: Вид-во "Арій”, 2016. ‒ 280 с.

download / завантажити/ скачати / цей та багато інших уроків та презентацій на моєму сайті у розділі плани-конспекти уроків, абсолютно безкоштовно, без реєстрації та без смс, усім бобра)